Пустельним рейнджером може стати кожен — німий савант-механік, мстива дівчинка зі шляхетського роду, дідуган-пияк, любитель запускати повітряних зміїв з людської шкіри, протезований рабовласник, латентний канібал, постійний відвідувач борделів, матюкливий папуга, котик у ковбойському капелюшку, кіберкурка чи навіть Ігор Кондратюк. Головне шанувати закон, завдавати добро, коли треба, а не коли просять, і любити цю розтрикляту постапокаліптичну Америку.

А любити її є за що. Wasteland ще зі самісінького початку свого існування вловила, що навіть після ядерної війни людство не обмежиться одним виживанням, і поруч із вічно актуальними рабовласництвом, рейдерством і канібалізмом знайдеться місце для розваг, мистецтва, мрій та віри, якими б абсурдними вони часом не здавалися.

І про Wasteland 3 хочеться говорити саме в такому руслі, згадуючи її яскраві дрібниці. Клона, який наробив власних клонів, але платить домовласниці тільки за себе одного. Робота-гедоніста, який понад усе на світі любить складати вірші й кохатися. Рональда Рейґана з автоматом в руках і верхи на велоцирапторі. Банду клоунів-мексиканців. Бункер, який зробили кінотеатром. Ракетницю, яка стріляє замороженими тхорами. Жбурляння жовтими сніжками та багато іншого. 

Забігаючи наперед, варто сказати, що Wasteland 3 — наразі найкраще творіння inXile, де вони зробили кілька кроків уперед як ігротворці, зате помітно виросли як оповідачі. Звісно, не обійшлося без компромісів, послаблень і недопрацювань, але навіть вони не псують загальних вражень, бо упродовж нашої подорожі розробники змушують нас якнайшвидше забути про речі, яких тут нема, і зосередити свою увагу на тому, що тут є.

Великий переполох у маленькому Колорадо

Формально Wasteland 3 є прямим продовженням другої частини, але розробники постаралися зробити нову якомога більш самостійною, залишивши тільки мінімум необхідних зв’язків. Змінився не лише сетинг (замість пустельних Каліфорнії та Арізони ми вирушаємо в засніжене Колорадо), а й структура гри: замість подорожі через половину континенту й війни супроти роботів-синтів-ШІ нам пропонують доволі компактний шматок Колорадо-Спрінґс із централізованим політичним конфліктом. 

Пустельні рейнджери опинившись на порозі вимирання отримують пропозицію, які не можна відмовитися — допомогти Патріархові Колорадо повернути додому трьох його дітей, навести лад в околицях і до скону отримувати провіант, медикаменти та іншу матеріальну підтримку. Само собою, варто нам прийняти замовлення, як почалися проблеми.

Wasteland 3 аж зі шкіри пнеться, щоби справити хороше перше враження. Створюєте персонажа? Ось вам як заготовки типу гартованих бійців, панків-ґеїв, батька з донькою тощо, так і можливість самому створити колишніх металістів, розчарованих життям клоунів, цапоненависників або курдуплів з любов’ю до зброї, втричі більшої за них самих. Стартова сцена? Жодних пояснень, уперед до кривавого бою! Перший компаньйон? Нехай це буде котик у капелюшку, який шалено любить смалити цигарки. Перше вагоме розгалуження? Не тягнімо, відразу покажемо наслідки.

Але щойно Патріарх “подарує” летовище в якості бази та докладніше розкаже про суть нашого завдання, гра нарешті дозволить трохи забути про бійки та познайомитися з цим світом. Бо хоча ми в Колорадо у гостях, статус рейнджерів усе одно зобов’язує нас стежити за законом і порядком. А для цього спершу слід розібратися, хто живе у Колорадо-Спрінґс та околицях, хто з ким товаришує чи ворогує, які проблеми бентежать мешканців, як ми їм зможемо зарадити — тож слід буде обирати, чиї саме інтереси ми будемо відстоювати.

І що активніше лазити по закутках, то чіткіше видно, що Wasteland 3 побудована довкола одного тематичного стрижня — це гра про владу. Владу над громадою і владу над собою. Владу, делеговану іншими і владу, взяту силою. Владу грошей, ідей чи владу, що дає використання чужих слабкостей. І мова тут не лише про основну сюжетну гілку — практично всі локації та квести так чи інакше зачіпають бодай одну з граней цієї теми. Коли є сенс опиратися демократії? За яких умов можна виправдати переворот? Чи готова людина зректися своєї влади, якщо це збереже її чинні здобутки? Цим питанням у Wasteland 3 присвячено настільки багато часу, уваги та майстерно написаних діалогів, що вся гра з часом перетворюється на пошук відповідей до запитань, які бентежать самих розробників. Воно й не дивно, зважаючи, свідками чого вони стали у себе вдома за останніх кілька років.

Неоднозначність тем продовжують й ігрові ситуації. Зазвичай рольові ігри нас привчали до моделі, що скіл-чеки в репліках слід брати в першу чергу чи що уникнення конфлікту — максимально “хороший” спосіб вирішення проблеми. Wasteland 3 не боїться і тут проявити трохи більше сміливості. Так, репліки, зав’язані на певних здібностях, — це досі потужний інструмент, але розробники частенько обставляють усе так, що бездумно обираючи додаткові репліки, ми можемо навпаки почати бійку швидше, ніж би нам хотілося. До всього, вже після перших годин, залежно від вашого загону, скіл-чеків може бути кілька, але справді корисним буде лише один. Втім, навіть без них Wasteland 3 спонукає думати, перш ніж говорити, бо часто вам навіть у стандартному наборі траплятимуться репліки, де начебто сказано одне і те ж, але в геть різних тонах. Само собою, це вплине на ставлення співрозмовника та цілої фракції, а зрідка ще й може мати довготривалі для вас наслідки (хоча вони здебільшого пов’язані з цінами в крамницях). Теж саме стосується і “безкровного” способу дій, який гарантовано пустить комусь кров потім — питання лише в масштабах. 

Втім, за відмінну роботу з ігровими ситуаціями, ідейним і текстовим наповненням гри довелося поплатитися. Людьми. У грі вистачає колоритних персонажів, але напрочуд мало взаємодій із ними. Взяти до прикладу наших компаньйонів. Вони можуть переговорюватися між собою під час блукань мапою, коментувати ті чи інші ситуації, встрявати під час чужого діалогу… але роблять вони це всього лише кілька разів за гру. А коли вони в загоні, то з ними взагалі заговорити не вийде! Про особисті квести від напарників теж можна забути. Люсія Вессон — єдина напарниця, яка має власну сюжетну арку. Решта, яке би перше враження вони не справляли, просто працюють для вас вогневою підтримкою і лише в серії кінцевих заставок нам розповідають про них щось нове.

Могутні рейнджери

Стосовно ігрового світу, то він вийшов хай і компактним (гра має менше 20 повноцінних локацій), зате доволі колоритним. На відміну від серйозної Wasteland 2, третя частина по вінця набита пародійністю та чорним гумором, але разом із тим в ній не бракує жорстокості. Не лише фізичної — так, Wasteland 3 щедро обкладена спаленими, проштрикнутими, розітнутими й пошматованими тілами, але найстрашніші її моменти часто обходяться навіть без будь-якого насильства в кадрі.

Щоправда, і тут не обійшлося без промахів. Скажімо, після першого виїзду з Колорадо-Спрінґс ми отримуємо два радіовиклики про допомогу, але встигнути ми зможемо тільки в одне місце. Здавалося би, чудове рішення — постійно тримати наших рейнджерів у муках вибору. На жаль, це єдиний приклад такої дилеми. Тобто решту часу ми теж виконуємо свої рейнджерські обов’язки, але вже без отаких однозначно програшних дилем.

І раз уже мова зайшла за “виїзди”. У Wasteland 3 розробники доручили нам цілу базу, яку ми можемо відбудувати, заселити новими рекрутами й фахівцями, утримувати там заарештованих в’язнів (якщо ми вирішили їх доправити до себе, а не в тюрму Колорадо-Спрінґс) та зробити прихистком для всіх добрих душ Колорадо, хай то послідовник високих культурних цінностей чи дітлахи, які просто хочуть спокійно пограти собі в місцевий аналог D&D. Але там де інші ігри до розвитку нашого “дому” підв’язують додаткову мета-гру чи навіть кілька, Wasteland 3 просто зупиняється. Тричі до нас завітають непрохані гості зі своїми побічками, ще стільки ж разів нас чекатимуть сюжетно важливі сутички, а наприкінці розробники підріжуть одну з найкращих сцен Metal Gear Solid V.

Стосовно основних ігроладних систем, то Wasteland 3 зробила кілька кроків назустріч гравцям — частину вмінь було об’єднано, інвентар тепер спільний, а на базі ви зможете згенерувати потрібних вам бійців у будь-який момент. Ну а що стосується бойової системи, Wasteland 3 зірок з неба не хапає і пропонує вам цілком пристойну двофазну тактичну систему — не більше та менше. З окремих приємнощів можна виділити хіба участь у боях надворі вашого броньовичка, а також приборканих тварин, хай ними не можна керувати напряму. Коли на величезного скорпітрона разом накидають лисичка, котик, папуга і тутешня суміш дикобраза з росомахою — це неабияке видовище!

І коли вже тобі здається, що все бої набридли, гра потроху вичерпує себе, а кінцівка несеться поспіхом та виглядає доволі пожмаканою, ти озираєшся і помічаєш, про провів у Wasteland 3 майже 50 годин. Збіса крутих 50 годин, якщо що.

Wasteland 3 — однозначна рекомендація, якщо тільки ви не маєте алергії на RPG. Можливо, з часом у неї теж з’явиться Director’s Cut, де буде більше взаємодій з компаньонами, більше квестів і активностей на базі. Та навіть зараз, у своєму чинному стані вона цілком виправдовує свій цінник. Тепер особливо кортить побачити, що нового нам приготує inXile, отримавши підтримку від Microsoft. Ну а поки… поки вони створили найкращу постапокаліптичну ролівку з часів Fallout: New Vegas. А місцями навіть рівну їй.